Вівторок
21.11.2017
23:18
Міні-чат
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 35
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Друзі сайту

Кобилецька Поляна

Легенди

Чому гора зветься Кобила і що за скарб схований в печері біля Кобилецької Поляни*
 
Блукаючи лісами, втікачі з Галичини й Буковини натрапили на поляну, біля якої зливаються дві гірські річки. Тут можна було випасати худобу. Та й води вдосталь. Поселилися на тому місці й жили собі — гадали, що ніхто їх ніколи не знайде, і служити панам не доведеться.
Та минуло небагато часу, і про поселенців довідався угорський дворянин Жигмунд. Вирішив надіслати до них своїх вояків, аби збирали данину.
Та не корилися втікачі. Як тільки в селі з'являлися панські слуги, пастухи розходилися по лісах, щоб ті не відібрали худобу. А одного разу вояків зустріло село кілками й сокирами.
— Бандюги! Опришки! — обізвав їх підпанок Кереші.
Ми не опришки! — спокійно відповів на ті слова немолодий селянин.— Та йдіть собі від нас почесну або підете неметеними дорогами.
А підпанок розсердився ще дужче.
— Розійдіться! — наказав селянам.
Але вівчарі, пастухи і не думали виконувати панського наказу. Затисши кілки й сокири, всі разом рушили до панських вояків. А ті побоялися смерті в глухому лісі, відступили.
В Сігеті розповіли охоронці своєму панові про непокірних гуцулів, а пан і не знає, що далі робити. І пішов на пораду до церковного владики.
Владика порадив:
— Треба їх до божої віри привернути, а для того каплицю із розп'яттям Христовим для них збудувати. Бо не будуть вони, дикуни, нас боятися, доки бога боятися не вміють...
Порада владики припала до душі дворянинові. Незабаром до поселення прийшли майстри. Вони збудували кам'яну каплицю, а потім і піп над'явився — службу в каплиці служити, до божого лику людей навертати.
Скоро й сам Жигмунд сюди завітав, свою воскову свічку в каплиці запалив, аби селяни бачили і волю божу ближче до серця взяли.
— Ваше село буде називатися Дєртянлігет,— заговорив
до людей Жигмунд.
Відтоді так і називалось це село по-угорськи. По-нашому сказати — Горюча Свічка**.
Та люди й надалі не хотіли коритися панові: данину не платили, працювати на нього не йшли. З дужчих чоловіків створився справді загін опришків, його очолив Гриць Варцаба. Мало, що опришки не дозволяли панським слугам виводити худобу з села,— ще й нападали на панські маєтки, переставали біля шляху галицьких купців. І послав Жигмунд однієї весни силу-силенну озброєних вояків, наказав розгромити опришків, золото й срібло відібрати і поселення назавжди скорити.
Як дізналися опришки, що в Дєртянлігет військо йде, все золото й срібло в мішки зібрали і нав'ючили ними сіру кобилу.
— Веди її на гору,— наказав Варцаба одному зі своїх легінів.
Опришок повів кобилу за уздечку. Та ще не встиг вийти за село, як йому назустріч виринуло військо панське.
— Куди ведеш шкапу? — спитав старший вояка, показавши на кобилу.
— Попасти її хочу,— відповів опришок.
— Опришків бачив у селі?
— Ні, не бачив, паночку.
Вояки пропустили парубка з кобилою, а самі подалися до села, розпитати про опришків.
Але тільки леґінь вивів кобилу на гору, за ним погналися вояки. В селі вони здогадалися, що то був опришок і їх обдурив.
Слід повів на гору. Наздогнали вояки опришка, схопили його, пов'язали. Але ніяк не могли зловити шкапину. Пробували і приманювати, і наздоганяти, і стріляти почали, а кобила віддалялася. Вже поранена, обійшла гору й зникла.
Зате опришки бачили, куди вона поділася: зайшла до знайомої їй печери.
Вхід до печери, куди сховалася кобила з бесагами, опришки закрили величезним каменем. А самі пішли на бій з вояками.
Не пощастило опришкам у бою — одні загинули, інших зловили вороги, повели до суду і потім стратили в Сігетській тюрмі.
Золото пани так і не знайшли.
Правда, в селі знали, куди зникла кобила. Але відкривати печеру не наважувався ніхто,— опришки її заворожили.
Відтоді гору називали Кобилою, а село — Кобилецькою Поляною.
 
*Інформація із сайта http://www.kolyba.org.ua/
**Gyertyánliget - за іншою версією, яка на мою думку правильніша, перекладається як Грабова Площа, оскільки по розповідям старих людей тут було багато грабів (gyertánfa - дослівно "свічкове дерево").